4.6.2. Сімейний склад населення

Зміни сімейного складу населення відбуваються під дією загального розвитку суспільства, який зумовлює структурно-функціональну трансформацію сім’ї; вони коригуються також конкретними соціально-економічними обстанвинами. У міжпереписний період 1989-2001 рр. загальні закономірності формування сімейного складу населення України зазнавали деформуючого впливу кризового соціуму перехідного періоду та проявів демографічної кризи. Сімейний склад населення є наслідком та інтегральною оцінкою взаємодії демографічних процесів та соціально-економічної обстановки. Окрім шлюбності та розлученості на формуванні сімейного складу населення позначаються насамперед народжуваність та роздрібнення сімей внаслідок відокремлення дорослих дітей від батьків, особливо після одруження.

До загальних довгострокових особливостей об’єктивного “механізму” формування сімейного складу населення в Україні відносяться: поширені орієнтації на роздрібнення сімей і як наслідок, переважання простих (нуклеарних) сімей; посилення регулювання кількості і термінів народження дітей в сім’ях, розповсюдження малодітності та надмірної однодітності; стійка тенденція формування підвищеної частки неповних сімей, які складаються з матері і дітей (частіше, ніж батька і дітей), внаслідок підвищеної розлученості і безшлюбного материнства; підвищене варіювання частки молодих сімей та розповсюдження різних форм шлюбно-сімейних стосунків, заснованих на консенсуальних (юридично неформальних) шлюбах; значна і стійка частка сімей (порівняно з високоурбанізованими країнами світу), у складі яких перебувають один із батьків подружжя або інші родичі (як наслідок міцних родинних стосунків, властивих ментальності українського народу); поширення безшлюбної самотності та підвищення частки одинаків не лише у старшому, але і в молодшому шлюбному віці (як наслідок матеріальної невлаштованості, особливо відсутності житла тощо, підвищеної смертності у середньому і старшому віці, трудової міграції). У цілому демографічний потенціал сімей та сімейного складу населення у 90-і роки перехідного періоду значною мірою визначався їх трудовим потенціалом, роль якого суттєво підсилилась, особливо на селі. З огляду на переважання в Україні простих сімей домогосподарство і сім’я тут, як правило, збігаються за складом.

Величина сімейних домогосподарств

Це – сукупність осіб, які перебувають у родинних чи свояцьких стосунках, спільно проживають та ведуть господарство, а також мають спільний бюджет. Під час проведення перепису населення 2001 р. в Україні вперше одиницею спостереження було домогосподарство, а не сім’я, як у попередні роки. Розмір сімейних домогосподарств (ДГ) характеризується показниками розподілу за кількістю осіб та середньої їх чисельності. Ці показники узагальнюють зміни сімейного складу населення та дозволяють отримати їх інтегральну оцінку. За міжпереписний період зменшилась загальна чисельність сімейних домогосподарств: від 14,1 млн. у 1989 р. до 13,5 у 2001 р.; відповідно у містах – від 9,4 млн. до 9,2; в селах – від 4,7 млн. до 4,3¹. Вищі темпи зменшення загальної кількості сімей спостерігались в селах – на 8,5% порівняно з 1,9% у містах (табл.4.6.9). В той же час у міських поселеннях та сільській місцевості збільшилась кількість домогосподарств одинаків – від 3,1 до 4,7 млн. за відповідні роки. Така ситуація зумовлена демографічною кризою, а саме: зменшенням загальної чисельності населення; стагнацією процесів формування сімей (різке зниження шлюбності і народжуваності); посиленими орієнтаціями на розірвання шлюбів, особливо серед населення зайнятого у так званій “тіньовій” економіці, а також серед малозабезпечених верств з метою отримання пільг соціального захисту тощо. В умовах низького рівня життя збільшенню кількості одинаків сприяють відокремлення від сім’ї повнолітніх навіть неодружених дітей та трудова їх міграція (міжрегіональна та за межі країни) з метою заробітку, організації бізнесу, навчання та у пошуках кращого життя тощо. Крім того, на формуванні контингентів шлюбної молоді в селах негативно позначається постаріння вікової структури населення тощо.

Таблиця 4.6.9. Розподіл сімейних домогосподарств за величиною в Україні у 1989 і 2001 рр., % (за даними переписів населення)

Джерело: Розраховано за даними Держкомстату України – Сім’я в Україні (за даними перепису населення 1989 року). – К.: Мін. статистики України, 1991. – С.245.

Розподіл індивідуальних господарств України. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року. – К.: Держкомстат України, 2003. – С.11.

* За даними 1989 р. наведено одинаків, які дещо неспівставні з поняттям “домогосподарства з 1 особи”.

**До складу домогосподарств з 2-х і більше осіб входять сімейні і несімейні домогосподарства, частка останніх незначна, тому розробка матеріалів перепису населення 2001 р. не виділяє їх в окрему групу.

У міжпереписний період 1989-2001 рр. небажані деформації спостерігались у розподілі сімейних домогосподарств за кількістю осіб. А саме: у містах – значне збільшення їх частки з 2-х – 3-х осіб (на 10,1%) та зменшення часток з 4-х осіб і більше (в межах 12,8 – 17,9%); в селах – прогресивна тенденція збільшення часток з 3-х і більше осіб (на 6 – 12,0%) та зменшення часток з 2-х осіб (на 11,2%), несприятливе з точки зору омолодження сімейного складу сільського населення. Збільшення кількості сімейних ДГ, які складаються з однієї особи, в селах також було меншим порівняно з містами (табл.4.6.9).

Оскільки у сімейному складі населення України переважають прості (нуклеарні) сім’ї, їх розподіл за кількістю членів визначається переважно наявністю чи відсутністю дітей та їх кількістю. Ситуація станом на 2001 р. засвідчує посилення тенденцій збільшення частки шлюбних пар без дітей, з однією дитиною та нереалізовані бажані орієнтації на дводітну сім’ю, особливо у містах². В той же час в селах збільшилась частка сімей з дітьми (з 3-х осіб і більше) та складних сімей-домогосподарств із 2-х і більше шлюбних пар (6 осіб і більше): тут відповідно зменшилась частка подружніх пар без дітей, як наслідок відносно малої частки шлюбної молоді порівняно з містами, так і менш поширеного відкладання народження дітей. Отже, в контексті функціонування шлюбно-сімейної структури населення як бази для його відтворення, в селах спостерігались більш прогресивні зрушення, незважаючи на прояви демографічної кризи. Позначилось і дія посилення ролі сімейної виробничої кооперації як провідного чинника матеріального забезпечення сільських жителів.

Внаслідок регіональних особливостей щодо структурних змін у формуванні сімейного складу населення відбулось посилення диференціації середньої величини сім’ї у розрізі місто-село; у 2001 р. вона була найвищою за весь період після 1959 р. Це сталося за рахунок зменшення середньої величини сім’ї у містах до найнижчого за згадуваний період рівня; в той же час в селах вона стала збільшуватись. У міжпереписний період 1989-2001 рр. середня величина сім’ї по Україні у цілому залишилась без змін і на низькому рівні – 3,2 особи, у міських поселеннях вона зменшилась від 3,2 особи у 1989 р. до 3,1 у 2001 р., у сільській місцевості збільшилась від 3,3 особи до 3,4 (табл.4.6.10). Середня величина домогосподарств, включаючи ДГ з однієї особи, у сільських жителів теж була вищою – 2,8 особи порівняно з міськими – 2,6 особи; для всіх жителів України – 2,6 особи.

Таблиця 4.6.10. Середня величина сімейних домогосподарств в Україні за даними переписів населення 1959, 1970, 1979, 1989, 2001 рр., осіб

Джерело: За матеріалами розробки переписів населення в системі органів державної статистики.

Отже, в Україні переважають прості малочисельні домогосподарства; на показниках їх середньої величини позначається насамперед частка одинаків, яких у містах (де зосереджені навчальні заклади) більше, а також кількість дітей в сім’ях. Проте в селах більша частка домогосподарств, які складаються з трьох поколінь, об’єднаних спорідненістю чи свояцтвом. Зведене практично до мінімуму значення середньої величини сімейних домогосподарств є насамперед наслідком високих темпів нуклеаризації сімей в Україні, починаючи з 60-х років. У кризовому соціумі перехідного періоду 90-х років ця тенденція була не новою, а лише продовженням і посиленням поширеності однодітності та бездітності.

Регіональні особливості розподілу сімейних домогосподарств за величиною

Цей розподіл є визначальною характеристикою територіальної диференціації сімейного складу населення у цілому. Регіони України відмінні за природними умовами, рівнем та історичними особливостями соціально-економічного розвитку, за галузевою спеціалізацією промислового виробництва, а також устоями життя, традиціями тощо. Особливо це стосується західного, східного та південного регіонів. Регіональна специфіка сімейного складу населення формується під впливом посиленого реагування шлюбно-сімейних процесів на конкретні соціально-економічні обставини. Порівняльний аналіз даних переписів населення 1989 і 2001 рр. дозволяє з’ясувати міжобласні прояви цієї залежності в екстремальних умовах 90-х років. Дані табл. 4.6.11 - 4.6.13 виявляють загальну тенденцію змін показників складу сімейних домогосподарств за кількістю осіб та за середньою їх величиною майже у всіх областях України, у їх географії та міжобласному розгляді міського і сільського населення.

Згідно з даними табл.4.6.11 особливо значних деструктивних змін, як проявів демографічної кризи, зазнав сімейний склад населення індустріальних областей. У цих областях переважають домогосподарства з 2-3-х осіб, частка яких у міжпереписний період 1989-2001 рр. зросла. Позначились особливості статево-вікового складу населення цих регіонів, які формуються під впливом специфіки їх економіки та структури трудової зайнятості працездатних контингентів. В промислових і культурних центрах порівняно висока частка молоді, яка навчається, імігрувала у пошуках роботи тощо. Отже, тут кращі умови для добору шлюбної пари та, незважаючи на матеріальні труднощі, у цілому більша частка молодих сімей і шлюбних пар. Проте у цих областях переважає однодітність. В той же час у західних областях та у регіонах аграрного спрямування економіки більша частка домогосподарств з 4-6 і більше осіб. Позначається специфіка господарчого і шлюбно-сімейного укладів життя, згідно з якими у згаданих регіонах менша частка бездітних і однодітних сімей, а батьки старшого віку частіше проживають у сім’ях дітей. Сенс життя тут більшою мірою вбачають у вихованні дітей. Такі шлюбно-сімейні та життєві орієнтації відповідають не лише особистим, а й суспільним інтересам, оскільки діти – це головне багатство країни.

Таблиця 4.6.11. Розподіл сімейних домогосподарств за величиною в Україні, міські поселення та сільська місцевість разом, 1989,2001 рр., % (за даними переписів населення)

Джерело: Розраховано за даними: Сім’я в Україні (за даними перепису населення 1989 року). – К.: Мінстатистики України. – С.224-261; Розподіл індивідуальних домогосподарств за розміром по регіонах України. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року. – К.: Деркомстат України, 2003. – С.11-170.

Примітка. Одиницею обліку у переписі населення 1989 р. була сім’я (до критеріїв її визначення входили і характеристики домогосподарства), у 2001 р. – домогосподарство, у т.ч. сімейне.

Максимальна частка домогосподарств з 2-х осіб була у Кіровоградській області (41,7%), мінімальна – у Закарпатській (22,5%). У 12 областях вона перевищувала середній рівень для країни у цілому (35,8%). Лише у 8 областях західного регіону частка сімейних домогосподарств з 6 і більше осіб була вищою від її середнього значення в Україні (4,9%). Максимум таких господарств спостерігався у Закарпатській області (13,9%), мінімум – на території Севастопольської міськради (2,2%), у Кіровоградській і Луганській областях (2,5%), (табл.4.6.11).

Таблиця 4.6.12. Середня величина сім’ї в Україні, міські поселення та сільська місцевість, за даними переписів населення 1959, 1970, 1979, 1989, 2001 рр., осіб

Джерело: Табл.4.6.12 – 4.6.13 складено за даними Держкомстату України. Итоги Всесоюзной переписи населения 1959 года. Украинская ССР. Центральное статистическоре управление при Совете Министров СССР. – С.: Госстатиздат ЦСУ СССР, 1963. – С.200-203; Итоги Всесоюзной переписи населения 1970 года. – Т. 7. – Миграция населения, число и состав семей в СССР, союзных и автономных республика, краях и областях. ЦСУ при Совете Министров СССР. – М.: Статистика, 1974. – С.218-223; Сім’я в Україні / За даними перепису населення 1989 року. – К.: Мінстатистики України, 1993. – С.226-243; Розподіл індивідуальних домогосподарств за розміром по регіонах України. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001. – К.: Державний комітет статистики України, 2003. – 170 с.

Примітка: За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року наведена середня величина домогосподарств з двох осіб і більше, оскільки одиницею обліку під час перепису була не сім’я, а домогосподарство.

*1959р, 1970р., 1979р, 1989 р. – включаючи територію Севастопольської міськради. За ці ж роки по Севастопольській міськраді – лише м. Севастополь.

Про посилення регіональних відмінностей у сімейному складі населення України та про зміну його географії свідчать і показники середньої величини сім’ї, в яких інтегрується сукупна дія чинників. Згідно з даними табл. 4.6.12 – 4.6.13 лише у 5 областях України середня величина сім’ї була однаковою у міських поселеннях і сільській місцевості; у решти – вона була вищою в селах. Така ситуація також засвідчує посилення регіональної диференціації сімейного складу населення у розрізі місто-село. У міських поселеннях лише 5 областей, переважно західних та південних, а також у АР Крим середня величина сім’ї у міжпереписний період 1989-2001 рр. лишилась без змін, у решти – зменшилась. В той же час у сільській місцевості переважної більшості областей цей показник підвищувався, порівняно високими темпами у західних областях; у сільських жителів лише 5 областей, він не змінився (табл. 4.6.13).

Міру змін у міжобласній диференціації показників сімейного складу населення дозволяють з’ясувати зіставлення екстремальних (максимальних і мінімальних) їх значень. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. максимальне значення середньої величини сім’ї спостерігалось у Закарпатській області: у всіх її поселеннях – 3,9 осіб; у міських 3,5 осіб; у сільській місцевості – 4,1 осіб. Міжобласні порівняння засвідчують, що у міських і сільських поселеннях середня величина сім’ї зменшилась до мінімального значення – 3,0 осіб. Цей мінімум спостерігався: по всіх поселеннях – переважно в індустріальних областях та у Полтавській, Черкаській і Чернігівській областях; у міських поселеннях індустріальних областей; у сільській місцевості місцевості Кіровоградської, Черкаської та Чернігівської областей (табл. 4.6.13).

Таблиця 4.6.13. Середня величина сім’ї в областях України, за даними переписів населення 1989, 2001 рр., осіб

* за 1989 р. включаючи територію Севастопольської міськради

Особливістю міжпереписного періоду 1989-2001 рр. є та обставина, що до регіонів з мінімальним значенням середньої величини сім’ї стали відноситись не лише області з відносно високим постарінням вікової структури населення, але й індустріальні високоурбанізовані області з високою частиною населення молодшого шлюбоспроможного віку. Низький рівень життя та відсутність умов для належного відтворення власного життя і робочої сили не сприяють реалізації шлюбно-сімейних, зокрема дітородних, орієнтацій. Така ситуація негативно позначається на формуванні сімейного складу населення, особливо згаданих областей, та знижує його демографічний відтворювальний потенціал. Проблеми відновлення сімейного складу населення у високоурбанізованих областях тим більше звертають на себе увагу, оскільки в них проживає переважна більшість міського населення України. Негативно позначилась на шлюбно-сімейних процесах також дія екологічних чинників, пов’язаних з аварією на ЧАЕС та іншими природними катаклізмами. На зміни сімейного складу регіонів вплинуло переселення сімей, зниження їх дітородної активності (у тому числі і внаслідок безпліддя) і т.ін.³.

Таким чином, міжобласний порівняльний аналіз показників величини сімейних домогосподарств виявив суттєві зміни у географії сімейного складу населення. В результаті сукупної дії несприятливих соціально-економічних і демографічних чинників у міжпереписний період 1989-2001 рр. в усіх областях України значно зменшилась загальна кількість сімей (табл. 4.6.11). Така ситуація погіршує демографічні передумови протидії демографічній кризі; вона потребує втручання у контексті зменшення гостроти її демографічних проявів у шлюбно-сімейному складі населення України.

Демографічні типи сімейних домогосподарств

Вони визначаються поколінним складом сімей за ознаками спорідненості та свояцтва, зумовленого шлюбом. Розподіл населення за демографічними типами сімей, домогосподарств є наслідком змін згадуваного їх складу на послідовних стадіях повного життєвого циклу сім’ї, починаючи від взяття шлюбу. Для України, як і більшості високоурбанізованих країн світу, властиві загальні тенденції роздрібнення (нуклеарізації) сімей; вони характеризуються відокремленням дорослих чи одружених дітей від батьків, а також розлученням, овдовінням і т.ін. Переважання чисельності міського населення, широке залучення жінок до професійної зайнятості, підвищена розлученість зумовили в Україні ще у доперехідний період занадто поширені бездітність та однодітність, безшлюбне материнство, загальні орієнтації молодих подружжів на відокремлення від батьків. Отже,- посилення тенденції роздрібнення сімей, внаслідок якої в Україні переважають прості однодітні сім’ї; проте зберігаються традиції проживання одного з самотніх батьків у сім’ї дітей – частіше в селах і в західних областях.

У перехідний період 90-х років шлюбний склад населення та процеси його формування зазнали значних деформацій як проявів демографічної кризи. У контексті змін демографічної типології сімейних домогосподарств до головних наслідків кризового прояву відносяться: на загальному фоні зменшення чисельності сімей та її приросту за рахунок молодих подружніх пар – збільшення частки простих бездітних і однодітних сімей та значне зменшення частки простих сімей з 2 і більше дітьми; тенденція до збільшення частки неповних сімей (безшлюбної пари); збільшення частки складних, трипоколінних сімей у сільській місцевості та західних областях України та її зменшення у містах; зростання контингентів дітей-сиріт та частки сімей без батьків (як наслідок підвищеної смертності і соціального сирітства – відмови батьків від дітей); збільшення частки одинаків та поширеність безшлюбної самотності, особливо жінок середньогоі старшого віку тощо.

Поширеність простих сімей

До них відносяться сімейні домогосподарства, які складаються з однієї шлюбної пари з дітьми чи без дітей. Це найпоширеніші в Україні сім’ї, частка яких досягла у доперехідний період близько 2/3 (1989 р.) у загальній чисельності сімей при незначній диференціації у співставленні: міські поселення – сільська місцевість (табл. 4.6.14). Проте при відносній стійкості частки простих сімей щодо динамічних порівнянь за 70-80-і роки вона відзначається помітною територіальною диференціацією. За даними перепису населення 1989 р. найбільша частка таких сімей спостерігалась у Черкаській, Кіровоградській і Житомирській областях: тобто – у регіонах з молодою віковою структурою населення та більшою чисельністю молодих сімей. Менш поширені прості сім’ї, домогосподарства у західних, деяких північних і центральних областях (табл. 4.6.15 - 4.6.17).

У міжпереписний період 1989-2001 рр. розподіл сімейних домогосподарств за демографічними типами зазнав структурних змін. Вони зумовлені насамперед кризовими деформаціями шлюбного складу населення, різким зменшенням показників шлюбності, народжуваності, підвищенням показників смертності та посиленим динамізмом змін міграційних процесів. Щодо соціально-економічних чинників, то першочергово тут впливало загострення проблем забезпечення житлом молодих подружніх пар, що не сприяло створенню сімей, народженню дітей, відокремленню від батьків тощо.

Таблиця 4.6.14. Розподіл сімейних домогосподарств в Україні за демографіч-ними типами, за даними перепесів населення 1989, 2001 рр., %

Джерело: таблиці 4.6.14-4.6.17 складено за даними Держкомстату України: Сім’я в Україні (за даними перепису населення 1989 року). – К.: Мін.статистики України, 1993. – С.441-445;за даними перепису населення 2001 року Держкомстату України; в авторських розрахунках за 2001 р. враховані індивідуальні ДГ з 2-х осіб і більше.

В результаті згідно з даними табл. 4.6.14 частка сімейних домогосподарств, які складаються з однієї шлюбної пари з дітьми або без них зменшилась: по всіх поселеннях України – від 65,3% у 1989 р. до 56,3 у 2001 р.; у міських поселеннях – від 65,3% до 55,7; в сільській місцевості – від 65,4% до 57,6. Проте, незважаючи на загальну тенденцію до зменшення, частка простих сімейних домогосподарств залишається переважаючою у міських поселеннях і сільській місцевості країни. Максимальна частка простих сімей, домогосподарств спостерігається в Кіровоградській області, мінімальна – в Закарпатській. Переважаючими є такі домогосподарства у промислово розвинених областях – Луганській, Дніпропертровській, Запорізькій, Харківській, Миколаївській, а також у Чернігівській, Черкаській та інших (табл. 4.6.15 - 4.6.17). До негативних наслідків несприятливих тенденцій щодо формування часток подружжів та простих сімей, домогосподарств відноситься насамперед зменшення їх чисельності внаслідок відкладання шлюбів. Така ситуація не сприяє належному “омоложенню” шлюбного та сімейного складу населення; отже, завдає збитків їх демографічному потенціалу.

Складні та трипоколінні сім’ї

Це сімейні домогосподарства, які складаються з двох і більше шлюбних пар, з дітьми і без дітей, з одним із батьків подружжя (або без них), з іншими родичами (або без них), а також сім’ї з однією шлюбною парою з дітьми і без дітей, до складу яких входить один із батьків подружжя, інші родичі. Поширеність складних, трипоколінних сімей у віддаленому минулому України визначалась виробничою функцією сімейних господарств. Індустріальний розвиток і урбанізація, зміни структури трудової зайнятості та соціально-професійного складу населення в Україні сприяли зведенню до мінімуму частки складних сімейних домогосподарств; посилення цієї тенденції, особливо в селах, засвідчили дані переписів населення 1989 -2001 рр. (табл. 4.6.14). У доперехідний період незначною була також диференціація середніх значень цієї частки сімей у порівнянні місто-село з переважанням її рівня в селах. Більш значною була міжобласна диференціація частки складних сімейних домогосподарств при порівнянні індустріальних та східних областей з областями аграрного спрямування економіки та західного регіону. В останніх вона була і лишається дещо вищою (табл. 4.6.15, 4.6.16, 4.6.17)

Таблиця 4.6.15. Розподіл сімейних домогосподарств за демографічними типами, за даними переписів населення 1989, 2001 рр., міські поселення та сільська місцевість України (частка у загальній кількості домогосподарств у %)